В розчахнуте вікно
впущу уламки літа,
Крізь марлю увійде
з пилюкою часу.
Присяде на букет,
на вазу ледь побиту,
Яку на сміттєрай
ніяк не віднесу.
Хоч їй десятки літ
співаю панахиду,
Й новіші у кульках
в сервантові гробниць.
Держить щербатий край
надщерблену планиду:
Ми падали разом
без квітів долілиць.
Хай сочиться вода
на меблі, поліролі,
Не варто нервувать –
шматиною утри.
Ми ще не відбули
призначення і ролі,
Дизайни неважливі,
Суттєво, що в нутрі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581374
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: Нея