Я твій дикий звір, якого не вдалось приручити.
Ні запахом смаженої плоті, ані ніжністю слів.
Бо ти не захотів мене таку полюбити.
А я не захотіла сховати гострих кликів.
Ось так і вийшло: ти хотів мене примусово,
А я ставала на дибки і все більше в штики.
Чим гострішим ставало твоє слово,
Тим сильніше хотілось розірвати когось на шматки.
Згадай Кіплінга і історію про всіх Диких.
Я та кішка, що гуляє сама по собі.
Тільки з Класу тих гордих і великих,
Які звикли жити у постійній боротьбі.
Тобі хотілось влади, а мені – любові.
Ти не визнавав її, бо ще болів шрам.
Шкіра стає червоною на місці запеченої крові.
Серце – червоне, від незагоєних ран.
Ти був занадто гордим, щоб прийняти мої ліки.
І врешті-решт, я втомилась лікувати тебе.
Який результат від примусової опіки?
Це як примусова командировка в Тибет.
Я твій дикий звір, якого не вдалось приручити.
Секрет один – Диких треба просто полюбити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580871
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2015
автор: Катерина Пташка