Начебто душа тягнеться написати вірш, але не вистачає якогось маленького поштовху.. малюсінького поштовху в спину..
Зовсім непомітного, змаху крила метелика десь позаду..
І я безнадійно намагаюсь відшукати відраду
Що звучить в голові не моїм голосом..
Почуваюсь позаду віршового поїзду..
Більше року між мною і останнім вагоном
І хотілось не раз кинутись навздогін,
Попрощатись навіки з думками судомними
І поставити все що я маю на кін.
Та рифмовки чомусь так завзято противляться
Від моїх розкуйовджених в темряві дум..
На заржавілі рейки печально подивлюся,
І прослухаю ще раз "Китайську стіну",
Я "Про чай" із порожньої чашки заслухаюсь,
І "Нічого страшного" — прозвучить в голові..
Ваша серцем та болем породжена лірика
До останнього слова зрозуміла мені..
І чекатиму вірно на платформі засніженій..
Повсякдень, повсякчас, бо десь там — вдалині..
Мчить назустріч, заснувши, у вагоні затишному,
Те, що наче повітря потрібне мені.
М. Опанасенко ©
18.12.2014 1:59
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580573
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2015
автор: MAKSSTAL`