Матуся – рідні очі з-під чола.
У кожного із нас вона була.
Носила в лоні, молоком годила.
Ночей не спала, до грудей тулила.
Навчила перші говорить слова,
Любити світ і бачити дива.
Як вміла, крильми від біди ховала,
Про добрий шлях у Господа благала.
Як мати є, коли вона жива,
Хай задзвенить любові тятива,
Стрілою упаде у дім матусі
Тепло душі на вишитім обрусі.
А як нема, у інший світ пішла,
Навіки склавши теплих два крила,
Хай добрий спомин йде крізь смутку брилу,
Квітками вдячність ляже на могилу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580197
Рубрика: Присвячення
дата надходження 10.05.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)