Він мав продовження—дитячий наш роман.
Був страх засвідчити сумні тілесні зміни
І недомовками, хоча б до половини
Відкрити іншому рубці життєвих ран.
В належну паузу, на спогадів межі
З'явилось віяло поблідлих фотографій,
Де всі були не в міру радісні, завзяті,
В припадках сміху бешкетливі і... чужі.
Кудись раптово розкотилися слова,
І ти сказав мені «поплач на моїх грудях...»
В яких не знаних мені вистудах і буднях
Ця люба памороззю вкрилась голова?
Не вболівай—мені нітрішечки не жаль
Тієї юності, зухвалої й пружної,
Твого волосся, ніби хвилі золотої,
Твоєї усмішки, мов сонячний кришталь,
І нетривкої оболонки, що врочисто
Колись доручено нам було до пори.
Її ми в юності бездумно прийняли--
І, як приречені, наповнюємо змістом...
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2015
автор: Вікторія Т.