Понад Києвом, в палатах Ольга гірко плаче -
Серце стиха завмирає, щастя більш не бачить.
Руки підніма до неба, падає все долу:
"Вік навіщо вкоротили князю молодому?"
Понад Києвом, в палатах всіх вельмож збирає,
Тих, хто ходить у походи швидко поучає.
Приказала вбить боярів того супостата,
Щоб не насилали чарів проклятого ката.
Понад Києвом, в палатах з вікон визирає -
Дім горить, сватів нещасних вдруге убиває.
Понад Києвом, в палатах тихий дім пустує -
Вийшла Ольга серед поля, більше не горює:
Серед краю убиває ворога страшного,
Що колись життя загарбав князя молодого.
Учетверте вбила люд, місто геть спалила,
І чужому князю Малу душу відпустила.
Понад Києвом, в палатах помсти святкувала,
До своїх синів малих стиха промовляла:
"Поховали, діти, батька, в землю схоронили,
Не посміють зло чинити - як їх проучила."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579583
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 07.05.2015
автор: Ольга Плай