А «Марш…слов’янки» розпинає душу,
А ретро аж вичавлює сльозу…
Чому ж сьогодні сповідатись мушу
Під куль смертельно-ошалілий зумр?
То час зриває вилинялі маски,
І вже усмішка – нищівний оскал.
І «старший брат» з бабусиної казки
Підносить наді мною тесака.
І він зловтішно потирає руки,
І солі не шкодовує для ран…
Пошматувати здобич хижим круком –
Гіркий синдром сусідства у слов’ян…
Лише диктат, лише сліпа покора –
Отак ведуть тварину на забій.
Не смій підняти від корита зору,
Ні обирать, ні думати не смій!
А знахабнієш спину розігнути,
На «патронеси» волю не зважать,
Умить постане – бути, чи не бути
На доленосно-лютих віражах.
Як по мені – не в етносі причина.
І будь ти чи японець, чи бурят,
Та перше всього просто будь людина,
І руку потискай, як брату брат!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579083
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.05.2015
автор: stawitscky