Лиця навпроти змінюються зі швидкістю світла.
Руки , зімкнувшись на талії, спускаються нижче.
І кожен, шукаючи в тобі прихистку
випалює болем своїм до тла.
Своєю пустелею оазу твою нищить.
Губи в твоїх губах більше не мають смаку.
Просто не залишилось чого втрачати.
І пахнеш ти стількома, що майже не маєш власного запаху.
Тебе вже ніхто не тримає.
І тобі власне нікого більше тримати.
Твоя шкіра втомлена від поцілунків.
Вона більше не може під ними горіти.
Як зрозуміти коли зупинитись?
Як не зневіритись
і щось важливе не пропустити?
Стільки рук вибирали з волосся квіти.
Стільки в очах втонуло, що й не згадати обличчя рис.
Поки вчергове хтось з них клянеться не залишити
і закладає пасмо волосся за вушко,
ти закриваєш очі і просто зриваєшся вниз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578957
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: Zapadens`ka