Моє серце – в телефоні:
Чуло все і пам”ятає.
І, неначе виклик долі –
Посмуговані долоні.
Я – мов фенікс: через роки
Голос чую – оживаю.
Знищити мене не вмієш,
Хоч так хочеш – знаю, знаю...
Пам”ять з мороку знов кличе;
Та на світлі – знов зникає
Блиск очей і сиве пасмо –
Це нерідне вже обличчя...
У дротах тремтить ще відгук
І крізь пальці струменіє;
Пригасає, пригасає...
Ні, вже серце й не жевріє...
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578665
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2015
автор: Анно Доміні