Піднімаючи очі до неба бачу душі розп'яті словами,
Запитаю: "Чого людям треба?" і почую: "Словами вбивати".
Скільки трепету в серці дитини, скільки радості на вустах,
А дорослі гнилі зсередини, мертві душі в живих містах.
Більшість хоче побільше зелених, забуваючи про життя,
Все біжить як той навіжений, а на старості лиш каяття.
Рідну матір продати готовий, покалічити, вбити дітей,
І при цьому себе поводить, як великий наш Прометей.
Піднімаючи очі до неба, бачу душі, що плачуть за нас,
На землі ходять живі трупи, і так мало лишилось людей.
Попри всі негаразди й погрози, попри мертвих душевно осіб,
Є ще ті, що цінують душу і цілують піднятий хліб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578596
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2015
автор: Alia