Вона ридала, дівчина – мадонна,
Ридала так що серцю було жах.
І бачив я яка любов бездонна,
Безодня і безвихідь у сльозах.
Від тих ридань здригалося надрання,
І в тих жалях життя ховало суть.
І бачив я як світла мить кохання,
Перетікала в вічну каламуть.
Ридання робить погляди незрячі,
І від жалю душа стає німа.
Великий гріх коли мадонна плаче,
Коли у неї радості нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578564
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2015
автор: Василь Надвірнянський