Удалині залишились перони,
Я знов в Надвірні. На тротуарний брук,
Уже високі пожовтілі крони,
Скидають листя із обвислих рук.
Не віриться що я нарешті вдома,
І що вже оте закінчилося все.
І душу наче сила невідома,
Здійняла і по вулицях несе.
Дороги вічні , перони, станції,
Та колись усе минає у житті.
Віють уже холодом дистанції,
Чужі , далекі гори золоті.
Душа летить над простором імлистим,
Більше вже мені нікуди не спішить.
А осінь облітає жовтим листям,
А осінь так привітно шелестить.
2015р.
Публіка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577793
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2015
автор: Василь Надвірнянський