В Чорнобилі я був за рік
Після страшної катастрофи,
Де в свій, ще зовсім ю́ний вік,
Почу́в той по́клик із Голго́фи:
«Прости їм, Отче, бо вони́
Не відають, що витворя́ють!»
І лю́ту не́нависть спини́:
Вони́ ж довко́ла все вбива́ють!
Недба́лість, схо́вана в серцях,
Зроди́ла безвідповідальність,
Лиши́вши ло́зунги в уста́х
І вби́вчу зра́дницьку форма́льність.
І цей страшний Недбалий ду́х
Крізь блок реактора проби́вся,
Та, все спустошивши навкру́г,
У Зоні вла́дно закріпи́вся.
Тепер він – ца́р на тій землі:
Ніхто йому́ не протирічить.
В пустих містах і на селі
Зане́дбаністю все калічить.
Чека́ти тисячі років
Періоду напіврозпа́ду –
Напевно, ду́же він зрадів,
Що ви́рвав піднебесну вла́ду.
Та чи змінило це люде́й,
Хто возненА́видів недба́лість?
Хто своє серце із груде́й
Відправив Ма́йстру Доскона́лість?
Щоби туди́ він вмонтува́в
Турбо́ту та відповіда́льність,
А на смітни́к повикида́в –
Байдужість, скупість та безжа́льність.
26.04.015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577259
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2015
автор: ПВО