Їх били, мов зайц́ів у полі,
А недобитих добивали.
Тіла їх кинуті, схололі
Вуста смертельні цілували.
Між них був медик Свириденко.
Один лишивсь зі всього «стада».
Він міг би танцювать фламенко,
Якби не та дикунська зрада.
Йшов лютий місяць. Сніг. Морози.
Вояки мерли щогодини.
Лиш лід тріщав, де були сльози,
Де кров’ю повнились судини.
Не врвалася Вадима плівка.
Хоч ДНР-у звідав «раю».
Побиті ребра, гній в кінцівках.
Та зараз - у коханім краю.
Без рук, без ніг… Та в серці віра.
Нема і гр́аминки отрути.
І на зап́итання Шекспіра
Він каже: «Жить! Боротись! Бути!»
Бажаючі допомогти Вадимові Свириденку можуть звернутися до дружини (вона вагітна) Вікторії за телефоном: 050-416 05 20.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577233
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)