розірви епітелій моєї журби,
печаль скальпелем ніжно й повільно розріж.
я — лише один з-пóміж людської юрби,
та для тебе тримаю загострений ніж.
перевірений часом й людьми інструмент,
візьми в руки свої і печалі позбав
мою душу [мов тіло, розбиту ущент],
як життя позбавляють лиш задля забав.
і легені мої ти у небі втопи,
щоби спраглими стали до моря й води,
океан суму був би не вище стопи,
а наш човен річками до щастя ходив.
розірви епітелій моєї журби,
печаль скальпелем ніжно й повільно розріж.
що завгодно зі мною віднині роби —
я пройшов "неповернення в смуток" рубіж.
25.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577082
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2015
автор: Микита Баян