Вишневі вени вже наповнились відваром
Літе́плих ди́хів пізньої весни
І просльозилися судинами бульварів
Туди, де волі паросток рясний.
Течуть вони крізь днів нитки пошерхлі
І їх обточують теплом своїх цвітінь,
Аби живі не зблідли гірш, ніж мертві,
І в світлотінної довіри йшли глибі́нь.
Кричать вони стебе́ллям гучнокри́лим
І терпко падають в обійми до землі.
Кого вишневі доторкнуть вітрила,
Тому й вночі не треба ліхтарів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576842
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2015
автор: Юлія Кириленко