Дзюрчить печаль у медоносі трав
І посипає солодом із солі,
Проміння сонця, ломиться крізь час
і вертиться життя платівкою на патіфоні.
Полин пробився знову з під землі
Туманносизим листтям мрієсонним.
Віддасть весь мед із гіркоти,
Щоб плотю зміряти висоти́.
Верба одвічно зацвіта
Сережками настою заповіту,
Земля покрилась квітом доброти
на стеблах,сонечок із первоцвіту.
Усе привітно гойдають вітри
На гойдалках березового віття,
напившись соку,вічності із чистоти,
Зникають печалі́,самоошукані розп"яття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576539
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2015
автор: Плискас Нина