́
Відстогнала втомлена гроза,
Відгоріли полум*ям зірниці…
Колоритно барвами в зіницях
Не звібрує в променях роса.
На хрести лягає жовта тінь,
Мить останню спалює в повітрі…
Дощ брехню з претензіями зітре,
Як цілує попіл поколінь.
Вчора був чи блазень ти , чи князь –
Нині йдеш туди, де не вітають…
Смуток біль викрешує по краю
В час мовчань, висушуючи грязь.
Перст кладеш на змучене чоло,
Ніде погляд знічений подіти…
Лиш сміються квіти, наче діти,
Мов страждань у світі й не було.
Кличуть хори траурні печаль…
На вінці років зіграє нові
Звершень плід мелодії любові,
Спхнувши звук на хресну пектораль.
Сріблом сльози зблиснуть на щоках –
День розп*ятий спогадом на площі:
Віддали до склепу найдорожче,
Слід кого розтане у віках.
Може ніччю якось на тижні
Облетить з черешень білий дим…
Сік життя дарується живим,
Не зітерла пам*ять доки ближніх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576377
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: plomin