Полювання Артеміди

Прекрасний  олень.  Я  його  вполюю.
З  блідим  туманом  по  бадиллю  йду.
Тонкий  мій  ніж.  Ліс  холодом    парує.
На  рогах  -  леза  знак.  Та  оленя  не  вб‘ю.

Ось  кондор.  Я  давно  за  ним  спостерігаю.
Мій  лук  при  мені,  стріли,  ятаган.
Я  вистрілю  в  крило.  Все  вище  він  злітає.
Та  вплетене  перо  у  мій  аркан.

Ось  вороги  мої.  За  ними  рештки  міста.
В  руках  у  мене  смерть.  Покажу  їм  її.
Біжать  чимдуж  назад.  Я  дам  усім  добігти.
І  жах,  що  їх  спіткав,  залишу  там  навік.
.................................................................

-Тут  будуть  мої  сади.  Тут  будуть  мої  ліси.  
 Тут  тиша  з  дощем,  і  ще  місячне  сяйво.
 Не  дозволю  нікому  порушником  в    спокій  зайти.
 Припорошать  сніги  мною  створене  марево.    
     
Перли  ляжуть  у  сніг,  янтарі  шелестітимуть  листям,
    І  корали  шипшиною  звиснуть  навколо  доріг.
І  нектар,  і  амброзія  в  вічності  безвісти  зникли.
Та  богам  не  потрібні  замінники  щастя.  Без  них

Володітиму  тим,  що  створила  за  власною  волею,
Що  любила  завжди,  з  чим  жила,  що  набула  навік.
Час  пливе  повз  живих.  І  боги  з  ним  пов‘язані  долею,
Сотворивши  цей  світ  з  світла  мрій  і  темряви  жахіть.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576298
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Artemis