Лисі гори – голови стрижені,
Наче пре давні дивовижні вежі.
Піднялися, до неба наближені,
Лисі гори, витвір страшної пожежі.
Лисі гори в муках корчаться,
Не пожежі, рук людських діло.
Люди, горам теж хочеться,
Щоб шуміло, росло, зеленіло.
Лисі гори, стоять як розп’яті,
Скільки ж треба щоб знову зрости.
Все поміряно на кроки, на п’яді,
І вирубано до п’яти.
Плачуть гори, прощайте люди,
Нам від вас погибель іде.
І не сховатися вже, нікуди.
Небо валиться, небо паде.
Знов сокири танець танцюють,
Мов настала година остання.
Люди тихо, люди не чують,
Зникають надії і сподівання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575454
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.04.2015
автор: Василь Надвірнянський