Іду у повній темряві, вночі.
Навколо зорі, та шляху не видно.
Отак і йду, не знаючи куди,
Надіючись зустріти душу рідну.
Що допоможе, виведе на шлях
Де ясно й видно даль під небесами.
І стане легше і зручніше йти,
І від падінь позаживають шрами.
Але ці очі, звиклі до пітьми,
На світлі будуть різати й сльозитись.
Може не слід виходить з темноти,
Коли на сонці боляче дивитись.
Дістав ліхтарик, завжди при мені.
Ввімкнув і стало видно під ногами.
Навіщо знати, що у далині,
Вдивляючись впаду і …
Знову шрами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574368
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2015
автор: Василь Клімішин