Темна зелень верховіття,
Чий страх вилискує, мов хутро звіра.
Колись мене вражала певність,
Що ця долина стане чудом,
Утворить образ двох долонь,
Що збережуть чийсь шлях.
Тепер вона поросла терном.
Колись мене вражала злість,
Що дім цей стане пам’яттю,
Яка триматиме навіки світ
Всередині себе ж.
Тепер немає дому.
Колись мене вражала істина,
Допоки я побачила її лице:
На тому місці було дзеркало,
Яке нагадувало вкотре,
Що у мені не вирізьбилось відображення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574135
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2015
автор: Олена Ганько