Вже немає часу́. Вже нема ні у нас ні для нас.
Тож присядь. Нам шукати слова відпадає потреба.
І у Вічності хай закарбуються наші портрети
Отакі, як ми є, без применшення і без прикрас.
І погас тихий жаль від накоєних нами поми́лок,
І поволі зникає важливість наших заслуг.
Не було́ необхідності в жертвах. Життя - вічний рух,
Та ніколи не бу́ло потреби іти через силу.
Ти посидь біля мене. Бо ми вже не маєм часу́.
І насправді ніколи по суті його і не мали.
Ми обрали самі, ким були і ким нині ми стали.
Одна лавка - два різних світи. Несподіваний зсув.
Ти посидь біля мене. Ти віриш, що ми є чужі?
Віднедавна мені до подібних ілюзій байду́же.
Ча́су більше нема. Він зіграв свою роль незворушно.
І крізь серце навиліт без болю гострі ножі.
12.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573951
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2015
автор: Таня Кириленко