[i] Немає ліків від знеболю
Коли нестерпно болить душа
Вона мов пташечка в неволі
Собі тихесенько згаса[/i]
Ти пішов…
Ти тихенько згасав, мов зоря на світанні,
І в надії у Бога допомоги просив.
Та на жаль перед Ним ми всі рівноправні
Тож у вічність до себе Він тебе запросив.
До останнього подиху ти боровся як міг,
Бо любив ти життя і свою Україну.
А сім’я – це для тебе було щось святе
Ти б за неї віддав життя без запину.
Ти залишив мене, як билиночку в полі,
На потіху вітрам і лютим морозам.
Але вдячна я Богу за друзів таких,
Які разом зі мною в тя́жку хвилину.
Не навчив ти мене жити без тебе
Тому мушу я серце своє сталевим зробити.
А любов’ю твоєю буду завжди живитись
Вона дасть мені силу, а Бог мудрість пошле.
І в душі теплі спогади до віку носити
Світла память про тебе буде вічно жива.
10.04.2015р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573898
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2015
автор: Ніна-Марія