Десь там за тридев’ять земель
За океанами й морями,
Ще й за горами та лісами,
В великім тридесятім царстві,
Жив був царевич наш Андрій,
Про нього й вийде цяя казка,
Отже послухайте собі
І будьте пильні та уважні,
Бо тільки раз переповім.
Тож ж наш Андрій, коли родився
Й оповістив весь білий світ
Зовсім вже не дитячим криком,
Що хто стояв на дупу сів,
А хто сидів той покотився
І довго після не вставав
Ну, а Андрій присів замовкши,
Подумав щось і запитав:
- Скажіть мені, яка година?..
- Чого роззявили роти?
Усі дорослі посивіли,
Ті що молодші остовпіли
І в раз згадали молитви,
Клякнули разом всі до долу,
Перехрестилися не раз,
І загуділо все довкола:
- Прости нам Господи, пробач…
Хрестились щиро, били лобом,
Згадали всі свої гріхи,
А між тим всім почувся голос,
Який малому відповів:
- Вже опів першої синочку,
На дворі темна глупа ніч,
Тобі б поїсти і поспати,
На це окликався Андрій:
- Ну добре, хай так буде тату,
І пересплюся, і поїм.
- Та завтра приходіть із ранку,
І маму мою підведіть,
А то я бачу їй погано,
Нехай до мене йде в палати,
Постереже дитячий сон
Та колискову заспіває.
Всі решта завтра на поклон,
На тому певно на добраніч.
Бувайте діду, тату, бабцю
І сестри мої йдіть лягайте
Вже зранку з вами погуджу
Бо ж дійсно хочеться поспати, -
Й не доказавши, захропів…
З колін тихенько повстававши,
По сторонам не дивлячись,
Ще осіняючись знаменням,
Налякані таким трапунком,
Всі повиходили кудись...
. . .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573459
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2015
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ