Коли пiднялись ми з колiн,
То поrань к нам полiзла в хати,
I перебравшись через тин,
Прилiзла братстку кров лакати.
Вона гарчить, як злобний пес,
Готова кожного порвати,
I навiть голос, що з небес,
Не в силах лють ту вгамувати.
Ми переможемо ïï,
Не в перший раз за честь стояти,
Та ось чому на чужинi
Кричать: "Це ж через тебе, брате!"
Всьому виною кров поrанська,
Що у сусiдського народа?
Кажу вам: "Нi - натура рабська!
Що є ознакой смертi рода."
Бо лише раб радiє лиху,
Як не його воно спiткало.
Сусiдську вiн пiдпалить стрiху,
Щоб швише хата догорала.
Поrань забула, те що Воля -
То символ вiчний Укрïни!
I буде в нас щаслива доля!
Раби ж поrанськi з свiту згинуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573094
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: sigurd852