Поrань

Коли  пiднялись  ми  з  колiн,
То  поrань  к  нам  полiзла  в  хати,
I  перебравшись  через  тин,
Прилiзла  братстку  кров  лакати.

Вона  гарчить,  як  злобний  пес,
Готова  кожного  порвати,  
I  навiть  голос,  що  з  небес,
Не  в  силах  лють  ту  вгамувати.

Ми  переможемо  ïï,
Не  в  перший  раз  за  честь  стояти,
Та  ось  чому  на  чужинi
Кричать:  "Це  ж  через  тебе,  брате!"

Всьому  виною  кров  поrанська,
Що  у  сусiдського  народа?
Кажу  вам:  "Нi  -  натура  рабська!
Що  є  ознакой  смертi  рода."

Бо  лише  раб  радiє  лиху,
Як  не  його  воно  спiткало.
Сусiдську  вiн  пiдпалить  стрiху,
Щоб  швише  хата  догорала.

Поrань  забула,  те  що  Воля  -
То  символ  вiчний  Укрïни!
I  буде  в  нас  щаслива  доля!
Раби  ж  поrанськi  з  свiту  згинуть!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573094
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: sigurd852