Гойда вітер, гойда дужий тонку ще тополю,
Гне додолу стан пригожий, чинить їй сваволю.
Огортає її вечір у сутінки сірі,
Не зважає, бо байдуже, на слова несмілі.
Чом ти, доле, так лукавиш? Дала мені вроду
Та не бачила я щастя на віку ще зроду.
Небо зоряне без хмарне. Вмиваюсь сльотою.
Не зігріє місяченько, лиш манить красою.
Та краса його холодна не дійме серденька,
Порятує від падіння рідна бо земелька.
Міцно корені пустила я у піщаницю
І у кволості споглядній маю в душі крицю.
08.04.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2015
автор: Валентина Ланевич