Вже сивина сипнула снігом,
Хоч серце наче молоде,
Життя наповнене ще бігом,
Та час отой мене вже жде…
Іду на батьківську могилу,
Там тишина, там без грози,
Там татову відчую силу,
Проллю дві крапельки сльози.
Згадаю дні свого дитинства,
Як пас корів, збирав гриби,
Пишалась мама материнством,
Бо два брати малі лягли.
Та час летів, прийшла розлука,
Вона й понині ще пече,
Я б цілував матусі руки,
Підставив татові плече.
Сідає сонечко за обрій,
Червоні сипле промінці,
Батьки у мене були добрі
І знову сльози на лиці.
Щоб соловейко поміж тиші,
Розвіював утрат біду,
На місце це, що найсвятіше,
Я сам не раз іще прийду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572609
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2015
автор: Віталій Назарук