Мене так ваблять до себе ці вогні – далекі вогні затишних помешкань у високих будинках, жодне з яких ніколи не буде моїм. Яскраві вогні – мов зорі, що розтинають навпіл холодну осінню ніч. Десь серед них загубилось і твоє вікно; і ти – у теплій кімнаті, із книгою і філіжанкою кави у руках, ковтаєш гарячий духмяний напій і не думаєш про мене... Ти навіть не підозрюєш, що десь крізь розчинене вікно вереснева ніч вповзає у самотню замерзлу душу, і що ця душа – моя. Мені так бракує твого тепла, твоїх м"яких рук, ніжних обіймів; твоїх глибоких добрих очей, у яких сяє усмішка. Бракує тебе.
Я пильно вдивляюся у освітлені вікна і відчуваю, як мерзне моє серце – навіки подароване лише тобі, але ти, на жаль, про це навіть не здогадуєшся...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572211
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2015
автор: Анно Доміні