***

Їй  би  на  подіум  –  вона  ж  у  камуфляж!
Їй  у  «версачі»  б  там  дефілювати.
Та  в  крОві  –  палахка  кипуча  ватра  –
пронизує  до  болю  в  серці  аж  .
Вона  із  тих,  хто  миром  –  не  мечем,
та  візьме  й  автомат,  як  буде  треба.
Болітиме  їй  тіло  –  перетерпить,
заплаче  крадькома  –  через  нікчем…
Вона  не  знала,  ким  є  дотепер  –
окрилена,  щаслива,  вільна  птаха.
Життя  поклало  цінності  на  ваги
і  визначило  назву:  волонтер.
І  мчить  дорогами  за  покликом  душі  –
до  воїнів  АТО  крізь  кілометри.
Отой  порив  сильніше  страху  вмерти,
бо  там,  де  фронт  –  її  товариші.
Бо  там  чекають.  Там  земля  в  диму.
Там  вибухають  і  серця,  й  снаряди.
Підтримці  й  допомозі  з  тилу  раді,
та  годі  довіряти  будь-кому!
Вона  із  тих  жінок,  які  коня…
Без  сумніву  –  в  огонь,  щоб  рятувати…
Вона  -  у  сподівань  чужих  на  варті,
кому  потрібен  харч,  вода,  броня...
Їй  про  кохання  б  думати!  Вона  ж
усупереч  і  логіці,  і  глузду
збирає  консервацію,  капусту,
картоплю,  одяг…  Ніколи:  війна!
Нехай  зітхають,  дивлячись  услід
чоловіки,  що  їм  ти  не  належиш.
Ти  маєш  той  жіночий  вічний  стержень,
що  крізь  віки  –  з  минулих,  певне,  літ.
З  яких  часів  прийшла,  яких  орбіт,
якого  племені  останніх  амазонок?
Не  розрахунок  провідник,  а  совість,
що  оберіг  від  прикрощів  і  бід.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571964
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2015
автор: Omega