Безлюдно нині в душі і в долі,
Не чути співу й нема казок
І серце – камінь, не знає волі
Усе не так, кривий мазок.
А поклик зовні, гукає тихо,
Без правди нині кінець душі,
То мабуть, певно нагряне лихо
Й залишить знову життя в тіні.
Паскудно погляд вбачає зраду
І не побачить він тепло,
Минаю близькість немов проказу,
Немов чуття всі наскрізь змело.
Поринуть можна в ласкаві мрії,
Лиш це лишилось доступне всім,
Моїм думкам у весні – зневірі,
Шукать лишилось осінній сплін.
Аби трамплін лиш знайти у будні,
Для поштовху нових ідей
І не плодить у серці трутнів
І не губить себе, для марності людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571784
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.04.2015
автор: Андрій Толіч