Л.
Привіт лютий, о вибач...
Привіт любий друже,
Моя перша і чиста любов,
Така чиста неначе снігами/сльозами так довго стояла під душем, омита.
Привіт, той, чий голос я досі сприймаю, як ранковий будильник,
Я не вірю, що ти говориш інакше,
Кожне слово твоє прорізає вени мені...і болить так...і хочеться ще.
Листи починають з вітань,
Але в тебе настільки звичайне ім'я, що...
О, якби тебе назвали французи, і ти вимовляв його з таким почуттям,
Наче медом повен твій рот,
Так солодово звучало б твоє ім'я.
А якби ж тебе звали Джеком,
Сер Лондон, і я б обожнювала твою "жагу до життя",
І я п'ю тільки чай і туман у темних закутках бару, читаю твої записки що ти будеш мене шукати у кожнім похмурім дні...
А так, з ім'ям що у тебе п'ють лише каву, надто чорну і надто гірку...
Моє життя починається з сонцем,
Хоча я раніше за нього встаю...
А ти спиш, спиш настільки недбало, що ночі пустив по краю,
І тепер вони стали звичайними,
Невиліковним недугом доби...
А якби ти спав, ми бачились би частіше,
В кожен сон твій я приходила знову і знов,
А так помітна лиш тінь під твоїми очима,
Як у тих, хто з собою постійно бореться, веде у собі бої...та мені так подобаються плечі твої.
Невже можливо бути настільки звичайним,
Одягатися тепло, коли зима,
Тремтіти коли відчуваєш морози,
Чи чекати доки вона скаже "так".
Чому ж твої очі завжди бачать інше?!
Чому у них я поринаю і сплю,
Чому з усіх звичних ти бачиш більше,
Бачиш осінь...
...таку, яку я люблю?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571770
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2015
автор: Ваньоха Р.