Маятник підсилив амплітуду,
Я на нім хитаюся циклічно.
Якщо біль мій - разова застуда,
Хай тоді вона буде хронічна.
Як життя ітиме, як по маслу,
Надишусь тобою без упину?
Моя муза - не людина часу.
Взагалі мовля́, що не людина.
Наяву,зім`ятими від пресу
Можемо втікти куди завгодно.
Те́пло. Та мені вже не до весен.
В моїх снах ти дика і холодна.
Коли океанові зіниці
Малювати пористину просять,
Я звернусь до голосу промінців:
Найдзвінкіші застрункоголосять.
Промайнув, мов сонця ясний блищик,
Осягнеш щільноі забудови.
Воскресиш мене із попелища,
Святу воду за́ллєш замість крові.
Я - порушник власних гравітацій.
Струмом б`є, вогнем лоскоче тіло.
Але більш твоїх нема трансляцій,
Сни оренд не гасять, збанкрутіли.
---------------------------------------
Коли болить, ми, зазвичай, терплячі
Й не біжимо одразу до аптеки.
Може, невчасно я тебе забачив,
Можливо, мали стрітись десь далеко.
Хто знає, мала б бути тоді осінь,
Якась інертна сила або розмах.
Мене до тебе маятник відносить
Та знов несе безпомічно. Додому.
3/4/15
#bloodless
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571714
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2015
автор: Митрик Безкровний