Коли ти граєш в п’єсі скомороха,
Веселого й сміливого шута,
Безпечного, як та сорока,
Що на гіллі розказує життя.
Ти роль свою не любиш звісно.
Бо мав би грати ти царя!
Ти так вважаєш й надто грішне,
Твоє всвідомлення буття.
Ти, тую роль отримав дарма,
За пару років визнання
Тебе такого. Певне карма,
Така в безмежності твоя.
Та звісно, вірити хотілось,
У те, що світ недооцінив,
Твоїх думок, твоїх віршів,
Ніким не читаних до пір.
Та люд напевне твердо знає,
Про роль твою в цьому житті.
Хоча не пізно все змінити,
Змінити роль в твоїм бутті.
Лиш треба силу волі взяти,
До рук натхнених і вперед!
До визнання твоїх потреб,
Твоїх талантів марнотратних
І мабуть, світ погляне накше,
На твій портрет й твої вірші
Обманливі й лише твої…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571236
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.04.2015
автор: Андрій Толіч