Колись і я безмежно постарію…
Від рис обличчя ніжних, молодих
Лиш збережу в очах палку надію,
Ще, певно, серця жар не згасне в них.
Але сьогодні старістю журитись —
Який в тім сенс, який у тім резон,
Коли тебе запрошує напитись
Весни розквітлої щемкий озон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571079
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2015
автор: Юлія Беженар