коли вже не реагуєш на світло,
а в темряві пересуваєшся, ніби в морі.
трохи бракує повітря... а всередині, мов пустеля,
тільки з водою (спрага є, але не до цієї рідини, до чогось іншого).
марев немає, та щодня одна й та ж сонячна зірка вижається тобі...
щодня це напівреальне тепло входить до мого чола.
але не помічаю, коли воно залишає мене, можливо й ніколи...
та чому його не стає більше, і коли я зможу побачити цю зірку?..
певно, тоді, коли вона сама наблизиться до мого горизонту,
стерши всю темряву навколо. я знову полюблю море,
море під промінням сонця...
29.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570471
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2015
автор: Микита Баян