В мого хамелеона було кам’яне серце,
але я любив його безмежно…
Влаштовував інтермедії, інтермецо,
взамін отримував інтерлюдії
між терціями…
Я любив з ним прокидатися,
і байдуже який був у нього колір шкіри,
Я довіряв йому, вірив
в днях світлих і сірих,
помірних, дратівливих…
Беріг його від незгод, негараздів,
коли були засмучені очі я плакав із ними…
Я ховав його від несправедливості світу,
від гіркої правди…
Він був моєю відрадою
під водопадами
днів…
Я любив його, свого хамелеона,
а він залишивши відкритими двері,
не попрощавшись пішов…
Для мене у тілі холод артерій,
й страху мого безбожні химери…
Зараз так хочеться вмерти…
Мене зрадив мій хамелеон,
розірвавши душу бездумно…
Камінь з серця свого, залишив у моєму…
Мені так болить, що зараз ніщо немає резону,
тепер з іншим танцює
танок хамелеона…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570294
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2015
автор: Матвійчук