Без шуму гамір
й повна пустота
й одними тернями
весь світ сповитий
й одне бажання--намір,
вийти до життя,
де знову б міг для когось жити.
Та трусить сніг, звиваються вітри
й гора над серцем нависає
й куди у терновинні йти,
якщо шляху немає?
І як втомила темрява моя,
хоч голос чую ще здалека,
не голос мовби, а виття
що не представляє небезпеки.
Такий збентежений, розгублений у снах,
ще більше в цему світі
й боявся би, та не проймає страх,
і нікому мене зігріти.
Хіба що можу погукати,
когось у себе затягти,
та як набридло, вже як рік чекати,
кому ж захочеться сюди зайти:
хоча би словом, навіть безіменно,
мов промінь світла між шипи,
тоді би я, вже достеменно,
міг шлях із терені знайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570291
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.03.2015
автор: Kanotres