Ми застрягли у темряві вічності,
з морем бруду і зайвих думок.
В океанах багна з безнадійності,
і до кораю залишився крок...
Весь наш світ крізь кватирки, що з ґратами,
ми крізь холод і тонни дощів.
Душі вже не піднімеш домкратами
І не вирвеш із серця кліщів.
Давай вкутаєм спогади холодом,
зробим так, бо не можна вже падати.
Наше сонце заморене голодом,
Й це єдине чим можна зарадити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569983
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2015
автор: Тала Білокінь