Сьогодні ти сядеш у потяг,
Додому, до міста свого,
Вже не повернеш нічого,
З фрамуги - прощання протяг.
Ревне в голові вагонів,
Пирхне ведучий злісно,
Лишиться щось на пероні,
Ударившись в пару колісну.
Так сумно. Чогось так сумно,
Погляд у день, що вчора,
Сльозинка ось, нерозумна,
Повзе по щоці нескоро.
Просто так має бути,
Вокзали прощанням плачуть,
А при кінці маршруту,
Мають радіти, наче.
Такі вже вони, тривоги,
І сум, ознака вокзалу,
І радість в кінці дороги,
І жаль, що чогось не сказала...
І жаль за тим, що не мала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569729
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2015
автор: Ераст Іваніцький