***
Де ти, мій лицарю,
Янголе мій, охоронцю?
Душу мою захистити
Чи готовий? І підперти плечем…
ЗізнаЮся уперше собі:
Ти потрібен мені знову й знову.
Може, проллєшся на спраглу душу мою
Травневим дощем?
Ноша сльози закипілої
Важчає з часом.
Слово розброститься –
Заздрість людська возросте...
Звична лямка мені ця,
Звикла до самоти амуніцій,
Звиклі кулі калібри:
І крупний, і дрібен...
Тільки, знаєш, між Богом і людом
Посередник потрібен.
Де ти, о янголе мій?
Рятівниче мій, Божий посланцю!
Я не зможу без тебе
Світ змінити на краще!..
Буває, так треба йти,
А... несила більше іти.
Де ти, двокрилий мій?
Ми удвох побили б і пранців!
Чи для мене в Божому промислі
Не придуманий Ним ще ти?..
Скільки, янголе, ще
Тре’ пір’їнок для твого образу?
Скільки болю потрібно мого,
Щоб зродити для мене тебе?
Я для тебе вже створена,
Вже мій день давно – вечір-обрієм.
А ти, мій янголе добрий… Ой!..
Ой... Здається, вродивсь… Вогонь!..
(Любов СЕРДУНИЧ).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569616
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2015
автор: Lubavka