Однокімнатно гомонить оселя
І охоловши, постіль ледь жива,
Ще пам’ятає збуджені пастелі,
Мого зсивілого над вухами життя.
Багато зрад той простір пам’ятає,
Хмільних розваг, розстебнута душа,
А сум до горла міцно підступає,
Заплакана, раптово почалась пора.
Вона прийшла і виграла без бою,
Усі мої пориви відняла,
Та мозок лиш все згадує до болю,
Утрачені періоди життя.
Було багато поглядів відвертих,
Багато недомовок і завад,
Не розумію, мені ж тільки тридцять,
А вже пора каміння позбирать.
Невже усі погасли акварелі?
Скінчилась музика, закінчилось кіно?
Чи може то лише спокута трелить!
А може то є старт життя мого?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569149
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2015
автор: Андрій Толіч