Повістки йдуть.
Неспинний їхній плин.
Ідуть, як час: затято і запекло,
Висмикуючи хлопців із родин
І кидаючи їх у саме пекло.
Де зло і ненависть у дикому танку
Змітають все, до чого доторкнуться,
Де у страждань розбурхану ріку
І кров, і сльози безупинно ллються.
Спини, о Господи, цей божевільний вир,
Осатанілий вияв злої волі,
Що глузду й совісті наперекір
Стирає в порох і життя, і долі!
Спини повісток безкінечний плин,
Урви безглуздя драми на півслові!
Сипни в серця жорсткі добра зернин,
Аби зарунилися в них ростки любові.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569112
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2015
автор: Ірина Васильківська