Я душею вростаю у слово,
У рядки заплітаю журбу…
Україно моя, нова змова!
Знов продовжує ворог стрільбу!
О!яка ж невимовна розпука
Спопеляє серця на жалі.
Тяжкі втрати…ну, що ти за «сука»!
Прешся й далі по нашій землі.
Все агресор безжально шматує…
Ну, не «брат» нам, але ж ти сусід!
Міномет безпричинно лютує…
Озирнись…що лишаєш услід.
Розпочав ти дорогу криваву,
Замасковану в клятій брехні.
Тож зневага людська тобі «славу»
Нагортає землею в вогні.
Ну, яким тебе дивом спинити?
І які вже казати слова?
Україну тобі не зломити!
Українським народом жива!
Я душею вростаю у слово,
Виплітаю рядки із надій…
Мила, рідна земля колискова,
Я схиляюся силі твоїй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568860
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2015
автор: Тетяна Луківська