Все здавалось,що я твоя.
По віконцю шепоче вітер,
Що без тебе змалить земля,
Не ростимуть дерева,квіти...
Що хотіла?Щоб ти прийшов.
Щоб в віконце одне дивились.
Наче бричкою перейшов
Мою душу...Сльози скупились
Увібрати у себе біль.
Покотитися і пропасти.
Шматували в душі...Як сіль...
Я змогла...На коліна впасти...
Не лікує ні час, ні сни.
Ні весна,що вдяглася в вбрання
І стоїть десь коло стіни,
Що ростить лиш моє чекання.
Прости,что не могу
Дарить моря и страны.
Но я уберегу
Тебя мой долгожданный.
Лишь я тебе отдам
Кусок последний хлеба.
А я по вечерам
Все звезды сниму с неба.
Прости,что злата нет,
Прости,что не царевна.
Но только мил мне свет
С тобою повседневный.
Прости,что я тебя
У Бога на коленьях
Молила.Голубям
Всегда стихотвореньиц
Крошила словно хлеб.
Тебе передавала.
Из этих нужных лепт
Тебя я отыскала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568842
Рубрика: Лирика
дата надходження 23.03.2015
автор: Відочка Вансель