Моя ти рідна Україно,
Я відчуваю твій сильний біль.
Твій стогін безпорадний лине,
Цей стогін чую звідусіль.
Там закривавлена й побита,
Безпомічна й така слаба,
Тут зраджена й сльозами вся омита,
Ганебно, від браття свого погиба.
А ці брати нечистому продали свою душу,
За срібняки, як той Іуда, за срібняки.
І по-живому ранять її душу,
Кришуючи, тендітне тіло на шматки.
Відрізали частину тіла з півдня,
Тепер зі сходу кроваві ріки цебенять.
Така нещасна, але й не безнадійна,
Ще можна нам її урятувать.
А ми її сини і дочки,
Та й відданих не так і мало,
На вистражданій цій землі.
Стоятимемо з нею поряд-
І пліч-о-пліч триматимемося
Мужньо ми усі.
І волелюбна наша Україна,
Колись загоїть вона свій біль.
Нескорена, незламана і на коліна,
Ніхто не змусить поставити її.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568581
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2015
автор: Наталія Карнаух