Весь вік жила, собі жаліла,
дірки латала, прісно їла,
якби ж біду у хаті гріла-
обмежувалась, бо копила.
На давню мрію думаєш?Г-м-м,Ні.
Усе в мішок: купюри й дрібні.
Чи то з дитинства так пішло,
чи за життя такою стала,
давно сміялось місто й гуло,
прозвали жінку глупо -"скнара".
Сама жила, скучала хата
без чоловіка й малих дітей.
Бо що з дітей-одна витрата-
годуй, як четверо свиней.
Якби ледача чи п'яниця!
Робоча.Та ску́па до гроше́й.
Що заробляла клала у скарбницю-
мішок й ховала далі від людей.
Весь вік збирала й тихо рахувала
при свічці і ганчірці на вікні.
А як хворіла, в область від'їжджала,
ховала, щоб не вкрали, у землі.
Пройшло...Волосся сиве, як в сніжку.
Приставилась...Поклали люди в ноші.
Померла гола-боса, а в мішку
і дотепер гниють зібрані гроші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568284
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 21.03.2015
автор: Онофрійчук Наталя