Знов мозок смутком, Тиша пригощає.
Навкруг… стіни чотири, стеля і підлога.
У кам’яному савані твоєму, отворів немає.
Ти, справді, Тиша… не від Бога.
Отрутою ти в серце шлях знаходиш,
Вкрадаєшся в найпотаємніші кутки душі.
І розум… з розуму ти остаточно зводиш.
Народжуєш у голові сумні вірші.
Не радісних пісень, ти в голоси вкладаєш.
З тобою… довша в тисячу разів дорога,
Ти безтурботно радість убиваєш,
Ти, справді Тиша… Сатани небога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568156
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.03.2015
автор: Вадим Кравець