Людей стільки!
І наче всі різні...
А для мене є ті, що хочуть якомога більше пожити, якомога масніше. Вони крутять головами за сонцем, щоб не пропустити жодного променя повз себе. Деруться вверх один перед одним і потім сіяться собі подібними... дітьми й справами. А коли приходиться гинути, то хтось висихає до бадилля, хтось падає і догниває в ґрунті.
А є ті, хто головами ловлять хмари й вітри. Вони ледь з"єднані зі світом тонкою ниткою. Вони ледь забарвлені, ледь вагомі. Крізь них видно цей світ і не цей, бо вони переломлюють злегка навіть сонце.Їх часто теліпає на перетягах, але коли ними промовляє тиша, то така вона тиша! Коли їм час - здається, що і сліду не залишили, просто полетіли вверх з усім своїм.
Є люди-Соняхи і люди-Повітряні Кулі.
А Ти хто?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568103
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2015
автор: Маріанна Вдовиковська