[b]Сорок п’ять[/b] - пробігло,мов хвилина,
В ритмі скерцо пролітали дні,
Від родини , виросла родина,
І життя прожила , наче в сні.
А весна все крила простягає,
Та до них не можу дотягтись ,
Бо вже дочка у веснянки грає,
Красень син , дорослішає в мить.
Що ж і літо майже за плечима,
Осінь шле в листах своїх привіт,
А роки збігають беззупинно,
І не встоїть перед ними світ.
Не сумую зовсім за роками,
Головне не скільки,як прожить.
Тільки Богу дякую і мамі,
Що змогли на світ благословить.
Хоч весни я крила не дістану,
Та надійне в мене є крило,
Це кохання перше і останнє,
Що до мене із Небес прийшло.
І за все я Господу вклонюся,
Як захоче,дасть донести хрест.
Зі сльозами щиро помолюся,
Підкоряти піду Еверест.
08.03.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567108
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2015
автор: леся квіт